- Актуальні літературні новини та анонси
- Аналітика літературних подій та процесів
- Огляди книг
- Репортажі та звіти з літературних акцій та прес-конференцій
- Бібліотека ексклюзивних публікацій: проза, поезія, критика,
драматургія, переклади, інтерв'ю, публіцистика
Викладає в Харківському національному університеті імені Василя Каразіна українську та старослов’янську мови. Має досвід роботи ді-джеєм на радіо, фотокореспондентом селянського часопису, журналістом-інформаційником, редактором книжок для малят. Автор збірки поезій «На кордоні імперій» (1999). Чутки пов’язують його особу з виникненням у 1997 році літературного конґломерату «Весло слова», а факти – з упорядкуванням колективних збірок «Весло слова» (2000) і «Wесло. Vерсія 2.0» (2003).
* * *
У невимерзлих світах озимої пшениці
сходяться рейки, торкаються руки, зростаються
міста...
Там мешкають чиїсь здивовані зіниці
і наших голосів захриплий київстар.
Там мешкають і слова, розгублені десь по кав’ярнях,
з грудочок землі вітри зчитують їх стереосигнал...
Кола на воді ніколи не бувають марні,
навіть для тих, хто їх сенсу так і не пізнав.
Не бувають даремними на стовбурах річні кола,
навіть у тих дерев, що скам’яніли в пластах землі...
Світ зависає на мить між “назавжди” й “ніколи”
і обережно дихає на невимерзлі стебла слів.
ТРАНС
потягу № 13
1
коли прокинуся
і допру
шо за вікном станція здолбунів
я кину троянду вітрів
до ніг жінці
з лагідним іменем залізниця
бо все її залізо
залізло в душу
аж годинник зупинився
і может бить подождьом мою маму
подождьом
чай піво напіткі
україна дихає ніччю
і мене питає
знаю я чи не знаю
де найкраще місце на землі
і попереджає
що туди не доступитись
сили малі
тому є харківський вокзал о п’ятій тридцять
і львівський о восьмій п’ятнадцять
і вареники по руб п’ятдесять
і сі-ді роми вєсь мір мультімєдіа
і шо нам тепер робить із усім от етім
2
коли не повірю в реальність
своїх п’яти почуттів
прийдуть міфічні істоти
і один гучно засурмить до мене
і зватимуть його ромодан
і двійко близнят ніжно приголублять
і зватимуть їх яреськи
і загадкове воно закрутить мене в танці
і зватимуть його-го-го-леве
і десь там почую рипучі кроки того
кого вп’яте перейменували комсомольські
агітбригади
наприкінці сятих років
і тоді накриюся по вуха дніпром
і піду потихеньку вглиб
і почую розмову риб
і одна з них скаже заспаним голосом
ворони москвічкі мєня разбуділі
ні чувак не бува чудес
риби зроду не говорили
то розмовляє київська дрес
3
коли по вагонах електричок
забігають газети
і заявлять що знають усе про всіх ізвращенцев
города фастова
із засідки вибереться місяць козацьке сонце
і хвацько розкрутить вініли
над гамором сільського весілля
і небо вкутає ніч
і землю вкутає ніч
оксамитова як пиво оболонь
і молодій уночі присниться емінем
а я прокинуся й отямлюся
від світла запальнички коло пики
і то буде жмеринка
а може ще яка територія під особистим спільним
протекторатом
мадонни
та ірини салтикової
але центральна освітлювальна вежа першої
платформи
не впізнає мене в обличчя
і втрачаючи дипломатичну недоторканність
я потраплю під вічний тутешній сканер
який спробує зняти мій колір очей
і зависне
бо міниться він і тече
4
коли прийде весна
ето врємя нєспокойного сна
і десь у безмежних просторах українського степу
оповиті туманами і струмками
будівлі привокзальних буфетів
почнуть залицятися до центральних садиб
приватних агрофірм
їхню ідилію
зруйнує самотній блукалець
привид безневинно згубленої зведеної зі світу у
степах україни
ракети з ядерною боєголовкою
і сумна тінь боєголовки
не може знайти собі вічного притулку
ні на правому березі півд бугу
ні на лівому
5
коли моє прізвище шукатимуть у квитку
а сонце шукатиме виходу з небесних стін
у сусідній плацкарті отамочки у кутку
вирине простір однієї з віртуально можливих україн
тут хардовий харків
чекає лаве від львова
а може то просто
щось київ накоїв знову
а правду про це може знає донбас
але він мовчить і вобще задовбавсь
проте і у мене є щось незбагненне
я везу в сумці від діадори
секрет що сонце вночі не ховається в море
бо є папери печатки
і документів десятки
що сонце зваливши з неба
ночує у смт
яке зветься чи то жовтневе
чи ще якесь золоте
словом шось тіпа того
сонце знає свою дорогу
ОЙ ЗАБІЛІЛИ СНІГИ...
(із циклу «Високовольтне древо»)
Філософія груднева –
пошук сили і снаги.
Чорно-білий принтер неба
роздруковує сніги.
Облетів з діброви лист,
осінь у квартальних звітах.
Чеше чуба буйний вітер,
наче профі-візажист.
Сняться вдалині від дому
сни майбутніх поколінь,
і лишає далечінь
депресивні знаки втоми
на снігах і на мені,
на моїй журбі-тривозі,
що стріча мене на розі
у міленіумні дні.
* * *
Зроби глінтвейн і тихо заспівай.
Останній дощ закінчується стрімко.
На берег свій нас викинув Дунай,
як конкурентів викидають з ринку.
А десь яскравий і натхненний світ
утилізує пластикову тару.
Планети відв’язались від орбіт,
зірки кудлаті збилися в отару.
Стабільні в цьому світі лиш вітри,
та ще в рослинах соків теплі струми,
та ще, можливо, задзеркальний штрих
туманної дороги Харків–Суми.
* * *
Ганні Яновській
сорок птахів прилітають на сорок святих
та навіть їм не склювати червоні зернини з яких
на електронних табло складаються мінус 10
кожного птаха ми загортаємо в ковдру
схоже що так його слід тримати до свят великодніх
тих на озерній кризі птахам перелітним шкода
птахи висувають дзьоби і лякаються
температурних стресів
очі у цих птахів як сутінкові вікна
у глибині таке обережне цікавості світло
крила у них рвучкі як на мосту вітри
буря зі снігом знову заходить на ніч
згладжує траєкторії та всякі можливі грані
але сорок птахів таки засвідчують проминання
весняного рівнодення химерної цієї пори
Я не письменник постмодерніст і ніколи ним не був. Не називайте мене так.
Для тих, хто не знає як ставиться Сергій Жадан до Любка Дереша, до Венедикта Єрофєєва, до Спілки письменників України, до творчих спілок загалом, до постмодернізму, до українського футуризму і Семенка; хто не знає чого не вистачає українській літературі, чого не вистачає самому Жадану, що для письменника найбільший кайф, що він робить, лягаючи спати, що вчинить Жадан з Міністерством освіти, про що він не готовий говорити з широкою аудиторією, які поняття він сприймає скептично; і найголовніше – для тих, хто сумнівається, що цьому “застудженому горлу” можна вірити, власне, і публікується нижченаведана нарізка.
Слідом за епатажною і скандальною Іреною Карпою своє ім`я в історію сучасної української літератури вирішив вписати ще один питомий музикант - фронтмен популярного гурту “Скрябін” Кузьма. Цього року він дебютував з книгою “Я, “Побєда” і Берлін”. Попри рекордні продажі роботи, варто зазначити, що дебют видався непереконливим. Популярність книги, перш за все, зумовлена славою Кузьми як музиканта. А от чи купуватимуть Скрябіна після того, як пізнають його в образі письменника - сказати важко. Читати далі
Не-романтик. Людина блискучої самоосвіти, суворої праці й шаленої активності. Міг писати про що завгодно – а сходив зрештою до наболілого. Наболілої сірості, наболілої порожнечі, серед якої найяскравіша подія – смерть. Все так просто. Валеріан Підмогильний. далі!
Часом видається, що Тарас Прохасько — наскрізь рослинний чоловік і це не лише сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити втурнішню спорідненість людської душі з рослинним світом. У багатьох творах Тараса присутній біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки — робить її дуже відвертою й наближає до інтимної сповіді.
Молодий автор належить до тих небагатьох письменників, філософів буття, які намагаються йти шляхом Сковороди, живуть і пишуть відповідно до власних філософських принципів, прислухаючись до внутрішнього голосу. далі..
Пошук по сайту
всі публікації
