- Актуальні літературні новини та анонси
- Аналітика літературних подій та процесів
- Огляди книг
- Репортажі та звіти з літературних акцій та прес-конференцій
- Бібліотека ексклюзивних публікацій: проза, поезія, критика,
драматургія, переклади, інтерв'ю, публіцистика
Що в цій антології найкраще? Найкраще в ній те, що в цій харківській антології немає жодної згадки про пам’ятник Шевченку, жодної згадки про Сковороду, про будинок Слова, будинок Блакитного, могилу Хвильового та інші ритуально-похоронні місця, загалом – тут дуже мало небіжчиків. Щоправда, згадується проспект Леніна, в хорошому значенні цього слова. В цій антології, ну, або скажімо так – в цій збірці віршів – немає традиційного для харківської поезії останніх десятиліть джентльменського набору кістяків у шафі й набитих трухою та пташиним лайном бюстів на фасадах будинків. Натомість самі будинки, безперечно, є, з топонімікою тут все гаразд, і що втішає найбільше – топоніміка ця наскрізь індивідуальна й позбавлена паскудного краєзнавчо-етнографічного обрамлення. Соціалка в більшості із цих віршів позбавлена пафосу, а, так би мовити, внутрішні світи ліричних героїв – занудства й інфантильності. Більше того - більшість цих самих ліричних героїв справляють приємне враження саме своїм пофігізмом та побутовою притомністю. В цій антології – і це, очевидно, справді найкраще в ній – немає комсомолу, немає тіней забутих предків зі спілки, загалом – немає географічного, історичного чи просто культурного фетишизму, тут загалом дуже мало української літератури, якщо ви розумієте, що саме я маю на увазі. Це, як на мене, найбільш вигідні моменти пропонованої антології, ті її характеристики, котрі переважають можливі версифікаційні чи світоглядні ями, що їх при бажанні можна знайти в частині віршів, тут вміщених.
Так чи інакше, це справді харківська поезія, природньо харківська, без патетики і соплів, без згадок про слобідські полки й південний вокзал, оскільки архітектура в деяких містах є річчю не стільки зовнішньою скільки внутрішньою, і в деяких містах – ви розумієте, які саме міста я маю на увазі – її потрібно не стільки бачити, скільки відчувати. Тому що, ну, який сенс писати про пам’ятник Шевченку? Ми й так всі знаємо, що наш Шева найприкольніший Шева у світі, наша площа – найбільша площа в космосі, наш рок – найпсиходелічніший рок у совку. Вже цього достатньо, аби забити на всю топоніміку і просто писати вірші, у хорошому, ясна річ, значенні цього слова.
Я не письменник постмодерніст і ніколи ним не був. Не називайте мене так.
Для тих, хто не знає як ставиться Сергій Жадан до Любка Дереша, до Венедикта Єрофєєва, до Спілки письменників України, до творчих спілок загалом, до постмодернізму, до українського футуризму і Семенка; хто не знає чого не вистачає українській літературі, чого не вистачає самому Жадану, що для письменника найбільший кайф, що він робить, лягаючи спати, що вчинить Жадан з Міністерством освіти, про що він не готовий говорити з широкою аудиторією, які поняття він сприймає скептично; і найголовніше – для тих, хто сумнівається, що цьому “застудженому горлу” можна вірити, власне, і публікується нижченаведана нарізка.
Слідом за епатажною і скандальною Іреною Карпою своє ім`я в історію сучасної української літератури вирішив вписати ще один питомий музикант - фронтмен популярного гурту “Скрябін” Кузьма. Цього року він дебютував з книгою “Я, “Побєда” і Берлін”. Попри рекордні продажі роботи, варто зазначити, що дебют видався непереконливим. Популярність книги, перш за все, зумовлена славою Кузьми як музиканта. А от чи купуватимуть Скрябіна після того, як пізнають його в образі письменника - сказати важко. Читати далі
Не-романтик. Людина блискучої самоосвіти, суворої праці й шаленої активності. Міг писати про що завгодно – а сходив зрештою до наболілого. Наболілої сірості, наболілої порожнечі, серед якої найяскравіша подія – смерть. Все так просто. Валеріан Підмогильний. далі!
Часом видається, що Тарас Прохасько — наскрізь рослинний чоловік і це не лише сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити втурнішню спорідненість людської душі з рослинним світом. У багатьох творах Тараса присутній біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки — робить її дуже відвертою й наближає до інтимної сповіді.
Молодий автор належить до тих небагатьох письменників, філософів буття, які намагаються йти шляхом Сковороди, живуть і пишуть відповідно до власних філософських принципів, прислухаючись до внутрішнього голосу. далі..
Пошук по сайту
всі публікації
