- Актуальні літературні новини та анонси
- Аналітика літературних подій та процесів
- Огляди книг
- Репортажі та звіти з літературних акцій та прес-конференцій
- Бібліотека ексклюзивних публікацій: проза, поезія, критика,
драматургія, переклади, інтерв'ю, публіцистика
Юна харківська поетка. Навчається на філологічному факультеті Харківського національного університету імені Василя Каразіна. Авторка поетичної книги «Піґулки для зросту» (???). Кайфова людина, з якою завжди можна цікаво поговорити.
* * *
А Всесвіт, наче небо, – всеогорблений.
Вже сивих снігурів розвісив лютий.
У наших снах не день страждають гобліни,
І я не рік кричу: “Які з нас люди?”
Проїзд життям – він все ще не оплачений.
А народившись, ми вчимося вити.
При світлофорі – місце для побачення
Із тим, хто зможе пам’ять відновити.
Орбіти слів тримаються на збоченні.
Вже голос хрипне, линучи в левади.
А Всесвіт нам віддавна напророчено,
Щоб землю не змогли зацілувати.
МУЗИКА
Батут рятівний – від польотів.
Сонце – відмова від ночі.
У небі лиши, пілоте,
З достиглих кульбаб віночок.
Хочеш – піди до мами.
Кохана давно вже сива.
Шалено гудуть тамтами...
Авжеж, почалася злива.
* * *
Думки-лупа.
Злипаюсь з часом.
Та не втручайся, бо загинеш.
Не можу бігти на зелений,
А на червоний не дозволять.
Життя мине.
Мене о шостій
У списках знайдуть, хто загинув.
Без тебе я порожня гільза,
Рукою кинута з балкона.
* * *
Біліють в небі колії.
До неба – катакомбами...
Поля лежать неголені.
І хтось сказав, що зомбі ми.
І хтось сказав, що падає
Безмежність над бруківкою.
Лише в очах ще правда є,
Та й то, хіба уривками.
У снах – то вже істерика.
Кіно як стан тривожності.
Удвох. Неомістерія.
Передчуття порожності.
* * *
А перша октава – прима,
А риби вмирають тихо,
Мов світло, що вже не блима,
Мов лист, що, на жаль, не диха.
Вітрини вростають в стелю.
Взуття починає терти.
Байдужості сірі скелі.
Пручається кактус вперто.
А завтра не буде болю,
Ні спогадів, мрій і марев,
Лише побіліє поле.
Та ще посивіють хмари.
А перша октава – прима,
Дограти до серця треба.
Але закінчилася рима.
І не вистачає неба.
* * *
Рухаюся на тій хвилі, на якій фанатики
пускають свій черговий експрес
із зеленим зіллям і численними постерами.
Глитаю воду, в якій танцюють
хлоровані бактерії.
Мідний браслет від гіпертонії
належатиме не мені.
А може,
Шукати сенс життя треба не в
цьому місці?
Коли напрямок думок не збігається
з осями координрат,
ковтни хоча б пігулку від грипу –
і продовжуй креслити
Таємничу Атлантиду
під жовтогарячим сонцем...
А може,
ми її – таки знайдемо?
Я не письменник постмодерніст і ніколи ним не був. Не називайте мене так.
Для тих, хто не знає як ставиться Сергій Жадан до Любка Дереша, до Венедикта Єрофєєва, до Спілки письменників України, до творчих спілок загалом, до постмодернізму, до українського футуризму і Семенка; хто не знає чого не вистачає українській літературі, чого не вистачає самому Жадану, що для письменника найбільший кайф, що він робить, лягаючи спати, що вчинить Жадан з Міністерством освіти, про що він не готовий говорити з широкою аудиторією, які поняття він сприймає скептично; і найголовніше – для тих, хто сумнівається, що цьому “застудженому горлу” можна вірити, власне, і публікується нижченаведана нарізка.
Слідом за епатажною і скандальною Іреною Карпою своє ім`я в історію сучасної української літератури вирішив вписати ще один питомий музикант - фронтмен популярного гурту “Скрябін” Кузьма. Цього року він дебютував з книгою “Я, “Побєда” і Берлін”. Попри рекордні продажі роботи, варто зазначити, що дебют видався непереконливим. Популярність книги, перш за все, зумовлена славою Кузьми як музиканта. А от чи купуватимуть Скрябіна після того, як пізнають його в образі письменника - сказати важко. Читати далі
Не-романтик. Людина блискучої самоосвіти, суворої праці й шаленої активності. Міг писати про що завгодно – а сходив зрештою до наболілого. Наболілої сірості, наболілої порожнечі, серед якої найяскравіша подія – смерть. Все так просто. Валеріан Підмогильний. далі!
Часом видається, що Тарас Прохасько — наскрізь рослинний чоловік і це не лише сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити втурнішню спорідненість людської душі з рослинним світом. У багатьох творах Тараса присутній біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки — робить її дуже відвертою й наближає до інтимної сповіді.
Молодий автор належить до тих небагатьох письменників, філософів буття, які намагаються йти шляхом Сковороди, живуть і пишуть відповідно до власних філософських принципів, прислухаючись до внутрішнього голосу. далі..
Пошук по сайту
всі публікації
