- Актуальні літературні новини та анонси
- Аналітика літературних подій та процесів
- Огляди книг
- Репортажі та звіти з літературних акцій та прес-конференцій
- Бібліотека ексклюзивних публікацій: проза, поезія, критика,
драматургія, переклади, інтерв'ю, публіцистика
Народилась у Харкові. У 2002 році закінчила Харківський національний університет імені Василя Каразіна. Пише дисертацію із загального мовознавства. Належить до літературного конґломерату «Весло слова». Хтось із університетських слухачів визначив стиль її текстів як психодел, із чим вона радо погодилась. Друкувалась у колективних збірках і періодиці.
* * *
Світло машин зустрічних б’є по очах водія.
Чорні дерева жовтими стрінуть початок дня.
В заростях мокро й холодно ждати ґвалтівникам.
Нудно і глухо буде їм вранці додому йти.
Кожна зупинка транспорту на цім шляху – твоя.
Глина і мокрі сутінки – ця незручна броня
Личить осіннім прочанам, дачним важким замкам
І пірамідам соняхів, складеним без мети...
* * *
Яблука! Боже мій, скільки! Затоплено місто
По кісточки, по колеса, по нижнє вікно.
Яблуні вічні, тому їхні яблука чисті
І у калюжах стоїть не вода, а вино –
Стань на коліна і пий... Ми були тут раніше.
Звідси-бо плями на нашій одежі руді...
Тут проростають дерева у сходи та ніші,
Тут із дахів осипаються стиглі плоди.
Спершу був сад. А будинки з’явилися потім.
Онде до нас усміхаються домовики.
Яблучні кулі застрягли в ріденькому плоті.
Світ, як раніше, чекає живої руки.
Яблука... Змій нам збрехав, він не знав цього саду.
У падолистя зарилася його нора...
Як ми тікали тоді – на таємну пораду!
Тільки ми й досі не знаєм ні зла, ні добра.
В того, чого не шукають, нема охорони.
Люди вважають, що все вже відкрито до них...
Скільки ж дерев обійти, щоб знайти заборонне?
Скільки стрічок наплести, щоб позначити їх?
БУДИНОК МІТАСОВА*
НА ЗЕМЛІ
твоя слава й неслава невідомі пані
у печерах темних трамваїв
шуб копицях тяжких
із затуленими обличчями
просто тебе не чути
бо їх розівчено чути і бачити
от тільки читати й досі вчать
щоб читали що має стояти перед очі та вуха
а повторами тільки повторами дихають ці будинки
ними балакають телевізор і радіо й бабки на лавці
і вища атестаційна комісія –
ВАК
НА ЗЕМЛІ
зупинити цю карусель
чия сила
сказати їм
їхньою мовою
пояснити цим стінам
деревам
предметам
що не зрадять
як простодушно вміють зрадити люди
зліпиш з усіх своїх бажань і думок одну
щоб до самої смерті дурної тільки її висловлювати
станеш рупором їй і почесним її малярем
і напишеш своє ім’я поряд з іменням ЗЕМЛІ
сотні й сотні разів
бо повторами і закляттями всує дихає світ вколо тебе
світ звуження розуму червоної цегли задушливих телепрограм
і собачих темних калюж
а коли прийде каральний загін із густим вапном
літери кинуться врозтіч
як дикі безумні вівці
яких саме тому все одно всіх не передушиш
* * *
сірі осики неначе твій класицизм о місто
мудрий хтось розсадив ці колони в таких кварталах
підліткам що ідуть повз довгу цю лавку вдень
палить худі лопатки пам’ять широких дощок
з-під яких підіймається запах землі
просякнутої слиною та попелом
хтозна
що тут ростиме опісля
* * *
Боятися тіні своєї? І це може бути,
Боятися тіні – й без страху дивитися в прірву,
На дні якої клубочаться зміями коси Ночі;
Не зморгнувши, дивитись у вічі рисі;
Тримати у твердій долоні імператорського скорпіона,
Чорного, як імператорський лімузин,
Бо отрута не візьме того, в кого не трусяться руки.
Не боятися
скажених слонів,
скажених собак,
і скажених куль;
Брехати й казати правду, коли хочеться;
Бути всім на світі відразу – проте жодним;
До нестями кохати безмісяч і темряву –
І при цьому до нудоти боятися
вигляду
власної
тіні.
ВІРШ У ЧОТИРИ ПАСМА
слово прийде до кого схоче
а тобі випадковому свідку
є можливість лише приручити
темну тінь на освітленій стелі
що береться не знаю звідки
мабуть просто лишається з ночі
як великий нічний метелик
так буяють блакитні квіти
де торік продавали дині
так волосся на сонці яріє
і збивається в гриву гніву
так вітрами дихають мушлі
ти не відаєш власної мрії
що готова здійснитися нині
і яку ти прийняти мусиш
як вагому зелень припливу
ІЗ ПУТІВНИКА
* * *
Море тут було – тобі доводять
Риби і ворон пустельних танці.
Тут тебе зустрінуть при воротях
Люди-скорпіони – чорний панцир.
Хто їх тут залишив вартувати,
За віки забулось і вляглося
Жовтим пилом – в дула автоматів,
В солонь-землю – спогадом про осінь.
Вже вони й забули, як це зветься,
Та побачиш, що вони солдати,
Коли смажать рибу із озерця
На пательні, зробленій з лопати.
Коли сонце поруч проїжджає,
Снять вони з відкритими очима
Колами живого злого жару,
Що їх облягли і оточили.
Море відступає і лишає
По собі калюжі і рослини,
Гіркоту сухого молочаю,
Довгий-довгий час – самі години.
Десь пішли кочівники й продукти,
Десь поділись рація і карта.
Є у них ще трошечки отрути,
Але скористатися – чи варто?
Їхні думи вже стоять у скиртах,
Лиш обмолотить бракує сили.
Принеси їм хліба або спирту,
Щоб тобі ворота відчинили.
* * *
Цієї землі не торкалися пальці Джа,
І вени її – не з коріння прадавніх трав.
І якщо ти віриш, що десь є остання межа,
То можеш тепер бути певним, що ти там бував.
Пустеля тут, але єдина із-поміж пустель.
Лежи і чекай – під тобою земля затремтить:
Тут сонце з’їжджає по рейках в глибокий тунель –
Якщо не боїшся – хапайся за промінь і їдь.
ЕПІЛОГ ПУТІВНИКА
З дембелями, з кормовими буряками,
З диваками, що торочать про Пришестя,
Повертайся знаними шляхами,
Говори знайомими словами,
Підбирай себе на перехрестях.
Все, про що в путівнику ішлося,
Мило у газетці, сіль на спині
Не вплива на світ на цьому боці
І на те, як відроста волосся.
Мабуть, це ти осягаєш нині.
В цих думках ні легше, ані важче.
І здивуєш проповідника до краю,
Бо зазначиш: “Світ іде на краще.
Десь там Пекло роззявляє пащу.
Не для тебе. Просто позіхає”.
Я не письменник постмодерніст і ніколи ним не був. Не називайте мене так.
Для тих, хто не знає як ставиться Сергій Жадан до Любка Дереша, до Венедикта Єрофєєва, до Спілки письменників України, до творчих спілок загалом, до постмодернізму, до українського футуризму і Семенка; хто не знає чого не вистачає українській літературі, чого не вистачає самому Жадану, що для письменника найбільший кайф, що він робить, лягаючи спати, що вчинить Жадан з Міністерством освіти, про що він не готовий говорити з широкою аудиторією, які поняття він сприймає скептично; і найголовніше – для тих, хто сумнівається, що цьому “застудженому горлу” можна вірити, власне, і публікується нижченаведана нарізка.
Слідом за епатажною і скандальною Іреною Карпою своє ім`я в історію сучасної української літератури вирішив вписати ще один питомий музикант - фронтмен популярного гурту “Скрябін” Кузьма. Цього року він дебютував з книгою “Я, “Побєда” і Берлін”. Попри рекордні продажі роботи, варто зазначити, що дебют видався непереконливим. Популярність книги, перш за все, зумовлена славою Кузьми як музиканта. А от чи купуватимуть Скрябіна після того, як пізнають його в образі письменника - сказати важко. Читати далі
Не-романтик. Людина блискучої самоосвіти, суворої праці й шаленої активності. Міг писати про що завгодно – а сходив зрештою до наболілого. Наболілої сірості, наболілої порожнечі, серед якої найяскравіша подія – смерть. Все так просто. Валеріан Підмогильний. далі!
Часом видається, що Тарас Прохасько — наскрізь рослинний чоловік і це не лише сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити втурнішню спорідненість людської душі з рослинним світом. У багатьох творах Тараса присутній біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки — робить її дуже відвертою й наближає до інтимної сповіді.
Молодий автор належить до тих небагатьох письменників, філософів буття, які намагаються йти шляхом Сковороди, живуть і пишуть відповідно до власних філософських принципів, прислухаючись до внутрішнього голосу. далі..
Пошук по сайту
всі публікації
