Михайль Семенко - Поезія
Дні неминучі
Ждуть спереду
моторошности дні —
Дні неминучі.
Горіння, зимність витримати мені
Страшної бучі.
Я надіну, надіну на груди міцні
Сталевий панцир.
Хто, хто шляхи зітре мені?
Виходь уранці.
За містом хмари, дими страшні,
Блиски сліпучі.
Ждуть спереду моторошности дні,
Дні неминучі.
1917 p.
Бронзове тіло
В мене бронзове
тіло
На білім піску
Скільки іскор горіло
На яснім струмку
Скільки плямок тремтіло
На обличчі води
В мене бронзове тіло
Я — молодий.
Кондуктор
Багнеться бути
Кондуктором на товарному потязі
В похмурну ніч
Темну ніч
Осінню дощову
Сидіти на тормозі
У кожусі
Зігнувшись і скупчившись
Дивитись у прірву рухливу
Про дні що минули
Що всерці зосталися
Ясними плямами
Про образи згадні
Заснулі у грудях навіки
Навіки
Мріять
Мріять
Вдивляючись в сутінь
Океан
Я не знаю — є
Що ще більш таємне
Як це співуче слово —
Океан.
Скільки людей-героїв
В твої простори впивалося —
Скільки надій ламалося
Крізь туман.
Скільки народів твоїми водами —
Крізь піну невірних хвиль —
Змагалося з бурями й непогодами
Проклинало могутній
Штиль.
Скільки губів безгучно зціпилось
В бажанні непевних ран
І проклинало — й благословляло
В шепоті:
Океан.
І я — закоханий — я наче мрію —
Прагну хвилинами найгостріших стум
До тебе — в обрій — приходь — зогрію
І душа повна невиразних
Ран.
Що це мені й сьогодні вдарило —
За колом полярним — барабан?
Серце в мені клично захмарило —
Океан —
Океан!
ПАРИКМАХЕР
Сьогодні вдень
мені було так нудно,
Ніби докупи зійшлись Олесь,
Вороний і Чупринка.
Почувалося дощово і
по-осінньому облудно —
В душі цілий день
парикмахер на гітарі
бринькав.
Іноді думав про
неї й робив ескізи листа —
Що не гадався їй надісланим бути.
Згадав кілька французьких фраз забутих,
Разів зо два поглянув на образ Христа.
Наспівував
банальні вальси безголосно,
Дивлячись на стелю в брудне павутиння.
Ні, мені було тільки тоскно — тільки тоскно…
В серці моєму розкладалась диня.
13.
XI. 1916. Владивосток
МИЛА ЙДЕ
Червоноплямиться
за оградою парку —
То мила йде.
12-25.
VII. 1917. Владивосток
Поет
Я про тихi тiнi
спiваю
I про боязну в серцi гру
На цих струнах я граю
Доки їх не порву
Про тихi тiнi спiваю я.
1913 р.
Я хочу
Я хочу кожний
день
все слiв нових
Нових нових пiсень
iдей нових
Я хочу кожний час
новожиття
Горiть палать в екстазi
почуття
Нових нових пiсень
i тем нових
Я хочу кожний день
рокiв нових!
Київ. 1914
р.
Бажання
Чому не можна
перевернути свiт?
Щоб поставити все догори ногами?
Це було б краще. По-своєму перетворити.
А то тiльки ходиш, розводячи руками.
Але хто менi заперечить перевернути свiт?
Мiсяця стягнуть i дати березової кашi,
Зорi вiддати дiтям — хай граються,
Барви, що кричать весняно, — служницi Машi.
Хай би одягла на себе всi отi розкошi!
Тодi б, певно, Петька покохав її,
скiльки б було сили.
А то ходиш цим балаганом, що звуть —
природа,
Й молиш: о. хоч би вже тебе чорти вхопили!
Київ. 1914
р.
Місто
Осте сте
бi бо
бу
вiзники — люди
трамваї — люди
автомобiлiбiлi
бiгорух рухобiги
рухливобiги
berceus* кару
селi
елi
лiлi
пути велетнi
диму сталь
палять
пах
пахка
пахiтоска
дим
синiй
чорний ди м
пускають
бензин
чаду жить
чаду благать
кохать кахикать
життєдать
життєрух
життєбензин
авто трам.
Київ. 1914
р.
*Berceus —
колискова (фр.).
Мій рейд у
вічність — ІІ
Слухайте шепiт
хвої на хребтах
i гомiн вiкових вiт.
Не можна затуляти сучасним
життям
життя тисячолiть.
Будьте вдячнi вiчностi, що живе
в вас,
оживлюйте кожну
рiч.
Коли знайдете в землi напiвзгнилий
людини таз —
ви з людиною
вiч-
на-
вiч.
Не будьте мертвими археологами,
минуле не розкладайте
номенклатурою
механiстичною!
Гляньте: в
гробницi лежить мумiя фараона,
i бiля неї — його
зубочистка.
Мiльйоннi когорти лежать кiстяками
таких же футуристiв, як
ми.
I вони будували "вiчнi" стiни i
брами
i в боротьбi лягли
грудьми.
А ви хочете зробити з людини якусь
платонiвську iдею,
коли кожна людина — повна вiчностi
вщерть.
Мiльйони сучасних i майбутнiх людей —
мiльйони людей
смерти.
Так не вмирає життя.
Так ми iдем у вiчнiсть.
Атлант-ель-стан,
Нiл-ель-стан —
змiняє наш
Днiпр-ель-стан.
От чому, коли i я вмру —
покладiть зi мною вмiстi
мою зубочистку
i мiй
чемодан.
1928 р.
Сільський
пейзаж
О
АО
АОО
ПАВЛО
ПОПАСИ
КОРООВУ
Крим
(Самотність)
Місяць
сходить над кипарисами
вночі -
водить вітер
смуги по морю -
а вдень
від Ай-Петрі
з розім'ятих жмень -
різнобарвні
веселі
мінливі
плями -
аж до
берега
де Ірочка ходить
по зелених схилах
у светрі.
У виноградниках
в букетах
зелені
кинуто білі палаци -
чужі -
нудні -
а в глупу ніч
як нічого не бачиш -
сни.
Порожня лірика під сонцем
Нудна під місяцем
Над бутафорним краєвидом-морем
Криму -
і ходиш
сам
і ловиш гони в жилах
і молиш
безгучно і
квилиш:
Гори -
Камінь -
Ліс -
Берег -
якби
чорт приніс
будь-якого
в дверях
Ялового
Михайло
Яловий (Юліан Шпол) - український письменник, один час належав до аспанфутів.
СОНЦЕКРОВ
Без сонця жити я
не хочу
Стерпіть не можу я холодних ліхтарів
Я сонцекров люблю і в крові сонце
І знову сонце в кровофарбах малярів
А як затулить хмара моє сонце
Ще не холоне моя кров тоді
Вона горить палає й рве охоче
Щоб не коритися ні палу ні воді
Вона бере мене і линем разом вгору
І сонце зустрічаєм знов
І кричимо:
Сонце
Драстуй —
Шле тобі привітання бунтливий Семенко!
4. I.
1914. Київ
ПРИТИСНУТИЙ
Ще нижче
поклонись! Ще кланяйсь, кланяйсь!
Вони здобутки всі зараз тобі дали —
І Ігор, і Бальмонт, і Білий, і Чурляніс —
Всі хором і ретельно так гули:
Семенко — кланяйсь, кланяйсь!
— Ні, не схилюсь,
Смерть буде перемогою моєю,
Коли я буду сам,
А коли ні…
4. I.
1914. Київ
* * *
…про білі ночі.
про рожевий сутінок. про ко-
лихання сіроморя в туманах. про найтихший
гуркіт. про найтихший стогін. хвилі. душа. нові
пісні на старій віоліні. найтихший плюск. най-
тихший гомін. шепіт у молодокущах. і хвилі.
і душа. метелик білий. метелик синій.
…ах, Стрункодівчина.
Русодівчина. Руходів-
чина. Теплодівчина в ажурній сукні. тонкостан-
на. гнучкостанна, в рожевих сутінках. серед
сірих берез.
…про білі ночі… про
рожесутінок.
11.
III. 1914. Київ
* * *
Потяг пролинув.
Її вже нема.
Зникли очі й веселий рот.
Залишилась в уяві всмішка німа.
Осиротів мій bloc-notes.
11.
V. 1914. Київ
ЧЕТВЕР
Мені сьогодні
тоскно — може тому
Що дощ іде.
Ах невже тільки тому
тільки тому?
Місця нема ніде.
Сьогодні середа
— лише завтра побачусь
Завтра четвер.
Я з нудьгою своєю
ношусь не розстанусь
Нудьга нудьга відтепер.
17.
VIII. 1916. Владивосток
П’ЄРО КОХАЄ
Я мовчу
До тихих затонів своєї душі прислухаюсь
Про те що мовчу не признаюсь не признаюсь
Я смутний
Я смутний
Я смутний
Бо щось душу стиска мов кошмар навісний
Я веселий
Бо в смутку є пелюст невмерлий
Я не хочу буть
листом осінньо-зотлілим
Не хочу про зиму зітхать восени
Хочу бути смілим
І жду весни
Хочу буть в
парку і милій читати Верлена
Хочу кружляти я з нею у парі в юрмі
Багнесь ноктюрнів Шопена
Душу її зрозуміть
Хочу заплющити
очі тісніше тісніше
Душу свою відчувати струнніше струнніше
Я люблю
Я люблю
Я люблю
Я мовчу
І до тихих затонів своєї душі прислухаюсь
Що чую — я в душу до тебе віллю
Я признаюсь.
8.
IX. 1916. Владивосток
ВОНА
Вона мене
оболесила, вона мене занадсонила —
Мені ж здавалось, що підійме мене до вершин!
Ах, невже вона навіки серце моє розореолила!
Ах, невже, невже тут мені кінець і загин!
21.
X. 1916. Владивосток
ЗОРІ РЕКЛАМ
Кохання не
любить щирості —
Кохання любить гру.
В нім — безліч мук і крихта милості,
А зрештою від нього я умру.
Хто казав, що
для кохання йдуть на ешафоти?
Хто казав, що кохання — то єднання душ?
Ах, не нагадуйте і не підходьте до мене доти,
Заким я не зміцнію і не скажу: не руш!
А може тому, що
вже витислись соки…
Може тому, що сонце зміняли на зорі реклам?..
Роки ж ідуть — ідуть же наперед роки?
І взагалі — нам не знищити ж плям?
Так гниє і
валиться, зоставляючи прирости,
Свою виснаженість кидаючи моралі, добру.
Кохання не любить щирості —
Кохання любить гру.
16.
II. 1917. Владивосток
НЕВРАСТЕНІЯ
Нерви. Рухливі в
безсиллі.
Зимність. Потворна, як жах.
Думки похилі
В небесах.
Безсилля душить.
Напруження з центру.
Туга силу живу заглушить, заглушить,
заглушить —
Як здиблю мертву.
Не мислить про найдорожчі вії.
Не розміцнітись, щоб не зобачить загин.
…Нерозважність хуртовин…
Неврастенія.
22.
XII. 1916
ГАЗЕТЯР
День ідейного
краму
Новин, крові і хмар
Дай телеграму,
Газетяре!
Захвати, пориви
й вигуки.
Декларації, наради.
Смішні комічні крики
І настрій радий.
Преклоніть,
схиліть хоругви
У час найтихших свят,
Ах, не підводьте голови —
Ще гармати не сплять!
6-19.
VII. 1917. Владивосток
УМИРАЄ ХЛОПЧИК
Я здоровий і
обідаю двічі на день.
Сонця в мені великі куби.
Біль мій ніким не розгаданий,
Але я до болю звик.
Я заздрю
маленькому хлопчикові,
Що вмирає у хорих муках.
“О! відкіля ці руки нові?
Не було ж рук…”
Я здоровий і
двічі на день обідаю.
Газель умирає у день охмарений.
Але я хочу — чому — не відаю
Туберкульозних марень.
НА РОСІНАНТЕ
Я не люблю тиші
й суму,
Коли плину andante.
Я люблю, коли мчить, повна глуму,
Моя Росінанте.
Не спинить, не
спинить ніхто
Наш біг експресний.
Ми обганяєм і кпим авто —
Зими, весни.
Залесливо-мерзотно
лізе на нас,—
Станем в бій, одкаснись від неї —
Хай сяє незмінено
Ясна Дульцінея.
МІСТО
Вдихаю я тонку
отруту
Садів гамірливо-бензинних.
Люблю розпачливість забуту
Незнайомої Зіни,
ажурний капелюх
незнайомої Зіни.
З шостого
поверху дивлюсь на стіни —
В надвечірній час, коли дими мережчаті.
Люблю міста мініатюрні сонатини,
Без свідків за орхідеями стежачи.
ГРАМОФОННИЙ ТУШ
Літхар самотній
пустинним вечором
Не сполохує повільні рипи —
Як вона ходить з повітовим фельдшером
Де квітнуть і пахнуть липи.
Нерухомі,
вслухаються в голоси мовчанні —
Про кохання, про єднання душ.
І на зло викине з вікна,
у безвідраднім
спочуванні,
Стара панна
грамофонний туш.
ЧИСТИЛЬЩИК ЧОБІТ
Кинь ранкову
газету, маестро,
Поставив на твою машину чобіт.
Ріг всміхається затурбованим сестрам,
Кожний своє діло робить.
З гаманця
виконав відповідний мінус —
Можеш продовжувати своє читання.
Я залишу тебе на розі, але ніде не дінусь.
Виблискує за будинком позолочена баня.
1918.
Кибинці — Київ
ЖАЛІБНУ СУКНЮ
У тінях смерку
полохливих,
Збираючись на концерт,
В кімнатці синій мрій бурхливих
У дзеркалі зобачив смерть.
Злетів із серця
посміх білий.
Зайшов я необачно й рано.
І голос твій — такий несмілий:
Ах, я не вбрана.
Коли прийду
колись я вдруге
І сміливо у двері стукну,—
Ти зодягни, на фоні туги,
Жалібну сукню.
Михайль Семенко - Дещо про автора
© "РаУВРРвСРСР" - Авторський проект Ольги Кліпкової
|
Пошук по сайту
всі публікації
