- Актуальні літературні новини та анонси
- Аналітика літературних подій та процесів
- Огляди книг
- Репортажі та звіти з літературних акцій та прес-конференцій
- Бібліотека ексклюзивних публікацій: проза, поезія, критика,
драматургія, переклади, інтерв'ю, публіцистика
“Ах, який я радий! Яким сильним, непереможним я почуваю себе. Я можу одним подихом грудей зворухнути весь світ” – Ґ.Ш.
По Михайлю Семенку він вважається другим в українському футуризмі. Сімнадцять років творчості. Поетичні та прозові збірки, поеми, романи, теоретичні статті, громадська діяльність. I все це у стилі аванґард. Барвиста буфонада на оголених нервах доби. Танці на кривому дзеркалі історії. Той, котрого ніяково замовчувати – Ґео Шкурупій.
"...люди майбутнього всі будуть героями, бо вони нічого не боятимуться..."– Ґ.Ш.
Народився Юрій (Георгій, він же Ґео) Данилович Шкурупій 20 квітня 1903 року в Бендерах. Дитинство провів на Поділлі, у 1920 році закінчив гімназію в Києві, вступив на медичний факультет Київського Університету, два роки вчився у Київському інституті зовнішніх відносин, працював на залізниці, далі редактором і сценаристом кінофабрики, співпрацював з редакцією газети "Більшовик". починає працювати у журналістиці, яка стає цариною його діяльності до кінця життя.
Перша публікація з'являється друком у київському літературно-мистецькому збірнику “Гроно” в 1920 році – це прозовий твір “Ми”.
Одразу ж вступає в літературні дискусії, де теоретичними статтями захищає футуризм.
У 1922 році у Києві виходить перша поетична збірка Шкурупія – “Психотези. Вітрина перша”, у 1923 – друга, “Барабан. Вітрина друга”, також у Києві. У цих збірках Ґео Шкурупій стоїть на платформі футуризму, це збірки революційні як у площині суспільно-політичної тематики, так i з боку суто літературного i мистецького.
Але вже у 1924 році Шкурупій тягнеться до “Гарту”, підтримує позиції М. Ялового та О. Слісаренка.
У 1925 році у Харкові виходить наступна поетична збірка – “Жарини слів”, де Шкурупій “ліризується”, в такий спосіб навертаючись до неоромантизму. В збірнику “Зустріч на перехресній станції” (1927 р.) друкує поему “Море”, в 1927 році – поетичну збірку “Для друзів поетів – сучасників вічності”.
У тому ж 1925 році Шкурупій видає збірки гостросюжетних оповідань “Переможець дракона” i “Пригоди машиніста Хорна”, так само у Харкові. Про творчість Шкурупія схвально висловлюється відомий український літературознавець Олександр Білецький. У 1929 i 1930 роках відповідно виходять друком його романи “Двері в день” i “Жанна Батальонерка”. Тематика більшості прозових творів Шкурупія – події революції 1917 – 1920 рр.
У 1927 році Ґео Шкурупій очолює київську філію угрупування “Нова генерація”. Тоді ж вертається до футуризму, причому відтепер його позиція ще більш радикальна.
В 1930 році письменник їздить селами України, i спостерігає початки штучного голодомору. В результаті пише поему “Зима 1930 року” (виходить у Харкові, 1934 р.). Ця тема стала однією із причин заслання Шкурупія на Соловки у 1935 році.
3 грудня 1934 року Ґео Шкурупія було заарештовано за звинуваченням у належності до “терористичної організації ОУН”. Письменник пробував захищатися i відкидати звинувачення, але це нічого не могло змінити, i Ґео Шкурупій отримав десять років ув'язнення у виправно-трудових таборах з конфіскацією майна.
25 листопада 1937 року справу Шкурупія було переглянуто - винесли новий вирок: розстріл. Письменника розстріляли 8 грудня 1937 року.
У 1957 році Шкурупія посмертно реабілітували.
Погляд:
“Навал прозаїзмів у поезії, безоглядне ламання звичної строфіки, епатації читача всіма способами... Так, але за всім цим почувається також i талант, що ловить нові звуки, нові теми та віддзеркалює світанок нового українського дня” – Юрій Лавріненко, “Розстріляне відродження. Антологія 1917 – 1933. Поезія – проза – драма - есей”, с. 242
“Шкурупій, зрозуміла річ, орієнтується на Європу. Молодість, пожадлива на всякі враження, разом із тим i літературні, зробила його збірник [“Переможець дракона”] надміру літературним: майже кожне оповідання викликає книжкові спогади... але згодьмося, що в цілому збірник Шкурупія – цікаве явище в нашій молодій белетристиці... В літературі. яка по суті тільки тепер зіп’ялася на ноги i виходить у “великий світ”, такі явища потрібні й допомагають їй іти вперед” – Олександр Білецький. Про прозу взагалi та про нашу прозу 1925 р. // Червоний шлях.1926. № 3. С. 154.
Де знайти:
“Антологія української поезії”, Київ, 1957 р.
Олег Ільницький. Український футуризм 1914 – 1930 рр., Львів, 2003 р.
Я не письменник постмодерніст і ніколи ним не був. Не називайте мене так.
Для тих, хто не знає як ставиться Сергій Жадан до Любка Дереша, до Венедикта Єрофєєва, до Спілки письменників України, до творчих спілок загалом, до постмодернізму, до українського футуризму і Семенка; хто не знає чого не вистачає українській літературі, чого не вистачає самому Жадану, що для письменника найбільший кайф, що він робить, лягаючи спати, що вчинить Жадан з Міністерством освіти, про що він не готовий говорити з широкою аудиторією, які поняття він сприймає скептично; і найголовніше – для тих, хто сумнівається, що цьому “застудженому горлу” можна вірити, власне, і публікується нижченаведана нарізка.
Слідом за епатажною і скандальною Іреною Карпою своє ім`я в історію сучасної української літератури вирішив вписати ще один питомий музикант - фронтмен популярного гурту “Скрябін” Кузьма. Цього року він дебютував з книгою “Я, “Побєда” і Берлін”. Попри рекордні продажі роботи, варто зазначити, що дебют видався непереконливим. Популярність книги, перш за все, зумовлена славою Кузьми як музиканта. А от чи купуватимуть Скрябіна після того, як пізнають його в образі письменника - сказати важко. Читати далі
Не-романтик. Людина блискучої самоосвіти, суворої праці й шаленої активності. Міг писати про що завгодно – а сходив зрештою до наболілого. Наболілої сірості, наболілої порожнечі, серед якої найяскравіша подія – смерть. Все так просто. Валеріан Підмогильний. далі!
Часом видається, що Тарас Прохасько — наскрізь рослинний чоловік і це не лише сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити втурнішню спорідненість людської душі з рослинним світом. У багатьох творах Тараса присутній біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки — робить її дуже відвертою й наближає до інтимної сповіді.
Молодий автор належить до тих небагатьох письменників, філософів буття, які намагаються йти шляхом Сковороди, живуть і пишуть відповідно до власних філософських принципів, прислухаючись до внутрішнього голосу. далі..
Пошук по сайту
всі публікації
“Ах, який я радий! Яким сильним, непереможним я почуваю себе. Я можу одним подихом грудей зворухнути весь світ” – Ґ.Ш.