- Актуальні літературні новини та анонси
- Аналітика літературних подій та процесів
- Огляди книг
- Репортажі та звіти з літературних акцій та прес-конференцій
- Бібліотека ексклюзивних публікацій: проза, поезія, критика,
драматургія, переклади, інтерв'ю, публіцистика
А нас, тих, що знали зарані пісню,
Заспівають у трави, квіти й коріння,
Вітерець хвильовий пролетить i свисне,
Тичину блакитний елан оповине.
Закиває очима лісними сосюра,
I знайдеться десь перекручений корінь,
Такий незграбний, такий чудернацький i бурий,
Що для нього назвищ не стане тих,
Ще раз полізуть в історію
I наречуть йому химерне ймення:
____________________________ - Йогансен.
***
Ах життя моє дороге,
Хто мені дав тебе, тепле й сильне?
Бігти берегом, бігти геть,
Бігти холодною вогкою рінню.
Занести руку з-за хмар,
Занести за небесну спину.
Розмах. В удар
Тіло. Голову. Руку вкинути.
Ах життя моє — кругле, як м'яч,
Пружне й палюче, як любов.
Падай. Злітай. Смійся. Плач.
Цілуй дужче, знов і знов.
До кінця цілуй. До зубів,
До холодного цілуй поту.
Так ніхто тебе не любив,
Не пив слину з крепкого рота.
Ах життя моє — кругле, як м'яч,
Ти з яких зірвалось шківів?
Души мене. Кров'ю моєю пияч.
Так ніхто тебе не любив.
КОМУНА
Коли буде Комуна,
То буде місто, як море, як гора,
Таке біле й таке широке,
І вдень у дванадцять
Ударять у дзвони,
І підуть люди від праці до моря.
А люди — як поле пісень і пшениці,
І білі крила — небесних будівель.
Обличчя — мов сон, чи секунди... чи птиці.
Рудокопи, поети, матроси — лірики моря.
І ти так само її шукатимеш зором,
І серце злезіє зорею — падучого птаха,
Серед сотень і тисяч сліпих — для тебе.
Око в око — солодким жахом.
І під величним вечірнім небом
Пізнає кожен, кого він хоче так ревно,
І от так само десь під самісіньким дахом
Прочитав хтось мій розмір древній.
ЛЕЖАТЬ, ЛЕЖАТЬ СНІГИ...
І
Лежать, лежать сніги,
пливуть ліси у крайню
Раїну, де над вітром —
дальня путь.
І гаснуть голоси
граків, і вечір витре
З усесвіту історію снігів.
ІІ
З яруги викотивсь багряний ґалаґан
І цапки став над падлими полями.
Подобень місяця. Туман
Топив в затонах пам'ять. Рами
Небес розчахли. Зорі забрели в нігич,
у чорний чад,
І, звівши вгору темні руки, навзнаки, назад
Упала ніч.
ІІІ
І все ж лежать, лежать сніги,
Пливуть ліси у крайню
Раїну, де над вітром вольна путь,
Де гори з гір
Родяться, де у дальній
Похід веде вода і не дає заснуть:
Доводить, що у день веде, у виноград,
Цілує листя, спорить і свариться,
Верзе, що встане,
Устає
І падає назад...
Немов ізроду не було снігів,
Немов весна в вагоні, і рука
Дівоча ніжна на вустах присниться,
Й чабан, що десь увечері гукав,
Перетворивсь на теплу й сонну птицю.
МОРОЗНА ОСІНЬ
Піски. Основа.
Залізних снів
Снуються довгі дні. І знов
Секунди. Біле з неба листя
Укрило ліс.
_______ Як сіль, лежить воно
На кучугурах. Віє. Сів. Гине.
За чорні роги ясенів
І за наїжені кошлаті спини
_______Сосон сохатих. Сон?
_______________Ні!
_______Не сон, а сміх, і
______________не сміх, а осміх —
______________________________Сніг!
* * *
Ось іду по рейці і хитаюсь,
Чи дійду до краю, чи впаду,
Ліс ліворуч, мов зелений заєць,
Задивився на мою ходу.
Десь далеко одинокий коник
Пісню травам і лісам згадав;
Наче гасне дерев'яний дзвоник,
Наче спить і падає вода.
Скільки днів любилося з ночами,
Розтавало вранці у вікні.
Скільки птиць летіло над полями,
Не верталося до мене уві сні.
Я іду по рейці і хитаюсь,
Чи дійду до віку, чи впаду.
Ліс спинивсь. Ліс, мов зелений заєць,
Задивився на мою ходу.
* * *
Плесо спить. В очерет
Тікають перелякані брижжі.
Келех ночі налив у плав,
Келех ніччю по вінця — мла. І от
над щетиною бору
Появляється Мертвий Крижень.
Крила йому свистять залізні,
Оливом повні потужні жили.
Він летить — і пізні
Птахи ховають голови під крила.
Трава тремтить у чорній воді.
Поволі він облітає озеро.
Голову витяг вперед, вперед, вперед,
Залізні крила січуть очерет,
На коліна падають лози.
І от стрілець починав бить,
Божевільними пальцями шукає набоїв,
Б'є і б'є,
а Мертвий Крижень свистить
Усе ближче, все нижче над головою.
І коли ранок встає, змучений в смерть
Борнею коло чорного бору,
Човен, води повний ущерть,
Гойдає тіло з пониклою головою —
Тіло стрільця, убитого вчора
З його останнього набою.
* * *
У дахів іржавім колоссю
Никає місяць кривавий,
Удосвіта серп укосить
Молоду зів'ялу отаву.
Яке ще сонце глибоке,
Як виють собаки на місто
Гей кликом тисяч і тисяч!
Я знаю: загину, високий,
В повітрі чистім і синім.
Мене над містом повісять:
Зорі досвітній в око,
В холодне око дивитись.
КРОКОВЕЄ КОЛО
Задощив, закрутив, закупився,
І пішло дорогами в дощ.
Пересохлі жовті уривки,
Полохливе, послужливе клоччя.
Й серед сірого-сивого голо.
У безмежній пустій порожнечі
Позначилось кроковеє коло
І вийшло з туману по плечі.
Й мої дні, і наші тижні
Зібгало в залізну раду,
І ринули іскри рижі
В неосяжне сиве свічадо.
ЛЮБОВ
В березні міліціонер свистав,
У воді шумів трамвай і плавав
Межи рейок вечір і не знав,
Як уранці народяться трави.
Стала хмара у вікні — агов,
Агов, хмаро, підожди хвилину.
Всяка хмара в березні — любов,
І від мене і до неї лине.
Всяка вулиця веде до тих дверей,
Де я не посмію подзвонити.
За водою вечір плив до неї,
І за неї хвилювався вітер.
Я ж стояв в калюжі, мов в огні,
Коливались тротуари п'яні,
Із старих англійських книг
Повиходили на вулицю романи.
І сідлали коні і вели
За Гурон, за Мічіган, за Ері;
Соколиним оком вечір плив
У простори пам'яті і прерій.
Гей, як кречет, міліціонер свистав,
У траві гримів трамвай, і марив
В березні поет і забував,
Що в калюжах загасали хмари.
Що він так і не посміє увійти
І сказати ясно: івнінг, Інно,
Чи не хочете, чи хочеш ти...
Чи не підеш ти зі мною в кіно?
ПАВЗА
На Україні — сніги.
______Померли озера,
______Куга кахикає —
Й никає, й никає
______В снігах.
Хмар осипаються крила,
______Падають зграї безсило,
Укривають озера і землю
______Сухітні пера снігів...
Я знаю: знову буде тебе розіп'ято,
______Червоне серце,
______Серед неба у хмарах,
І кров'ю сходу
______Обіллєш білі гони на всесвіт.
В борні проти цілого світу
____________і я загину з тобою —
______(Чимала втіха
______Для тебе!),—
______Але зараз
______Дихають сонно степи,
______Тихо
______Перед останнім боєм —
______Спи, моя серце-країно...
______По Україні — сніги!
Я не письменник постмодерніст і ніколи ним не був. Не називайте мене так.
Для тих, хто не знає як ставиться Сергій Жадан до Любка Дереша, до Венедикта Єрофєєва, до Спілки письменників України, до творчих спілок загалом, до постмодернізму, до українського футуризму і Семенка; хто не знає чого не вистачає українській літературі, чого не вистачає самому Жадану, що для письменника найбільший кайф, що він робить, лягаючи спати, що вчинить Жадан з Міністерством освіти, про що він не готовий говорити з широкою аудиторією, які поняття він сприймає скептично; і найголовніше – для тих, хто сумнівається, що цьому “застудженому горлу” можна вірити, власне, і публікується нижченаведана нарізка.
Слідом за епатажною і скандальною Іреною Карпою своє ім`я в історію сучасної української літератури вирішив вписати ще один питомий музикант - фронтмен популярного гурту “Скрябін” Кузьма. Цього року він дебютував з книгою “Я, “Побєда” і Берлін”. Попри рекордні продажі роботи, варто зазначити, що дебют видався непереконливим. Популярність книги, перш за все, зумовлена славою Кузьми як музиканта. А от чи купуватимуть Скрябіна після того, як пізнають його в образі письменника - сказати важко. Читати далі
Не-романтик. Людина блискучої самоосвіти, суворої праці й шаленої активності. Міг писати про що завгодно – а сходив зрештою до наболілого. Наболілої сірості, наболілої порожнечі, серед якої найяскравіша подія – смерть. Все так просто. Валеріан Підмогильний. далі!
Часом видається, що Тарас Прохасько — наскрізь рослинний чоловік і це не лише сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити втурнішню спорідненість людської душі з рослинним світом. У багатьох творах Тараса присутній біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки — робить її дуже відвертою й наближає до інтимної сповіді.
Молодий автор належить до тих небагатьох письменників, філософів буття, які намагаються йти шляхом Сковороди, живуть і пишуть відповідно до власних філософських принципів, прислухаючись до внутрішнього голосу. далі..
Пошук по сайту
всі публікації
