- Актуальні літературні новини та анонси
- Аналітика літературних подій та процесів
- Огляди книг
- Репортажі та звіти з літературних акцій та прес-конференцій
- Бібліотека ексклюзивних публікацій: проза, поезія, критика,
драматургія, переклади, інтерв'ю, публіцистика
Десь чорний лелека осиплеться тінню
На білий накип жовтавий квіт
Ти заховаєш свій хрестик натільний
Кислотні дощі розчинять твій слід
Бачиш штрих-коди дротів угорі --
На Божій долоні -- то лінії долі
Тобі хтось наврочив а потім здурів
Замість болю лишив пожмаканий долар
Дивись -- по дорозі розбиті знаки
в аскетичних алеях побіля узбіч
Твої сни намагався розбити хакер
Приплив чи прихід відійдуть у ніч
Чому раптово у пальцях затерпкість
Над нами зійшлися всі береги
І штучні русла мов грифелі стерлись
* * *
Крізь арматуру
в бетонній плиті
світить іржаве сонце
радіоактивному щебеню
давно відпустили гріхи
висить дев’ятиповерховий
кран –журавель загрузлий у сміття
по вінця
з підвалів вирячилася темрява
де вогко накрапельках ступає вода
німота є поки про неї забули
іноді доять цегляну корову стін злодії
позаростали людські сліди
мохом.
Птахи off-line
По той бік недомальованої картини
Кисільні береги перетворилися на гель
Авіакатастрофи перелітних птахів набридли
У чорних пір’їнах небесних земель
З іншого виміру осінньої трави
Заплутались схололі недопалки зірок
Клуб із бадиллям мікрофонів згорів
І прижухло латаття в озері –зеро
По той бік несправжнього екрану
Чортове світло над чорними ринками
Брудні бинти зриваються з рани
Зависають у смозі журавлиними криками.
* * *
Нам не бачити
іншого неба
не дивитися на інші хмари
завжди брати хабарі-секунди у часу
ще поки цвіль землі
не впала на нас
граються стіни у теніс мною
ніде не знайду собі місця
скоро воно знайде мене
там де криниця
життя спорожніла
* * *
Ти мені треба як місяць сомнамбулам
Чортячі сліди засвітяться шрамами
У водостоці віконниць -- сумна була
По тонкому льоду свічад-криголамами
Біжать битим шклом твоїх сліз
Барокові дороги без листя і диму
Мов у мишачій пастці торішній сніг
Виють на місяць хорти юродиві
Так скалки сліз розбивають мовчанку
І знов конденсуються в чорний іній
Замало пройти крізь сонливі ранки
У вушко тунелю чи голкою в сіні.
* * *
Приросло весло до дна
білка заблукала в колесі
стрілка пульсуючи пробиває північ
над вертепом
зірка чорна засіяла
і він зробився життям
розбитим на кожну молекулу
я хочу у фотографії у спогади
у вертеп без чорних дір
стати пілігримом
знайти свій зарослий у лісах
Єрусалим
або по колу гасати касетою
поки не розвішають тебе
магнітофонною плівкою
на городі.
* * *
Людські сліди
на ще не впалих сніжинках
замерзли блискавки
у височині
На полі блискучому
проростає осліпла тінь
з однієї стіни від неї --
тепло озимини
з іншої -- величезна кволість
я --самотній рибалка
на крижині твого серця
що пливе невідомою водою
роблю ополонку і провалююся
під кригу
серед мене вже не буде мене.
* * *
Застрягнув ліфт у твоїм хмарочосі
Як хаотична мілина серед розсохлих шхун
Металобрухтом піде тихий дзвін у осінь
І заблукає дощ в мікросхемах Чумацького Шляху’
Ти шукаєш у розсипаному зоряному небі
Шкіряні зачовгані м’ячі з далекого дитинства
Вони ще й досі там -- ти їх не вгледів
Й павутини фінішна пряма прорве цю дійсність
Твій ключ від забуття хтось знайде посторонній
У серце – відповідач чийсь влізе голос - номер
Небесне та іржаве змішалися в долоні
Ти втік у епіцентри вибухів шипшини; там добре.
Колядка-чоколядка
Дві гарячі комети
засліпили бліде піднебесся
немов обличчям кочують сльози
то були ми з тобою
нам все хотілося перетворити в улюблений колір
когось зігріти когось обпекти
ми обминали зотлілі паркани
іржаві цвяхи стародавні брами
недобудовані мости неозначений стиль
похмурі свічі
каламутні обличчя
метеоритні мжички
шкідливі звички
миготіння вій
замовчування справжніх подій
тільки тобі я подарую декілька розтоплених чоколядок
заспіваю тисячу колядок
які в моїй голові мов хромосоми
в спадок
наші самотні сліди лягли татуюванням
на безнадійно брудні сніги
тобі--ця солодка патока лишить липкий слід на порожньому вікні
чомусь ти розчиняєшся у холодному полум’ї
більше не плавиш автозаправок
падаєш по коріння у вовчі штольні
тобі співають втомлені шахтарі
тільки наші з тобою пісні
не розумієш зникаєш
без жодного слова –нервова полова у чуже піднебесся.
Цікаво який він янгол із однією токсичною сльозою та двома клемами замість крил.
* * *
М.
Переплавлені вовчі сліди у гільзи
Під снігом гарячий порох кліщем
Суглоби вовчих ягід відчули щем
Самотні стежки мов старі валізи
Побачивши карту принадної долі
Засніжені крони долини та колії
окутає серце космічний холод
На жилах твоїх будуть грати соло
(і потім воно перетвориться в солод)
а далі у рик у слово у порох
ось ми –онімілі співаємо хором
іржа зі струни розсипатиме морок
серед затоптаних снігів хмар
сходить зірка болю --
модифікованого звіробою.
Прогноз погоди
Уже не камінь в серці тільки пемза
Зів’ялих квітів важелі печальні
Ростеш у павутиння горизонту лезом
А що я -- що я маю означати ?
Без особливих втрат уже на вході
У передтечі всіх в’язких поверхонь
Шукаєш вихід у ріці бетонній
Я ж мучуся хворобою повернень
Моя внутрішня галера каламутними хвилями
Повільно хитається між жилами весел
Твої промені як верби хиляться
Над моїми циклонами; ти –веселка із весен
10 вересня
Над хрестами блискучі літаки
Високо низько під землею
Пластиковим склом стануть піски
Хвиля землі із серфінгом глею
Крила врізаються в хмарочоси дощів
І вибухають всередині мокрими іскрами
Пілот здригається невже уцілів
Акціонер небес із крихкими мізками
Над мостами зів’яли холодні ліхтарі
Згорбленими сірниками раптом стали
Хтось розрубував опори старі
Серцем із нержавіючої сталі
Блискучі літаки минали мілину
Хрести ділили землю на тіні
Осінь земного тяжіння та сну
Падала на незоране поле мінне.
* * *
Твої самотні кружляння
безлюдними перехрестями проваль
і хідниками зі старого коріння та бур’янів
я теж іду на твою холодну пустку світлофорів
болюче з пам’яті виїжджають
жовті автобуси із важким декадансом спокою
між нами щось починає розбиватися
скільки ще такої повільної зброї
яка не має реєстру навіть у найдобріших міліцейських серцях
не втішає веселий клоун Mc’Donald’s
жонглюючи опалим листям із себе самого
на порожніх лавках у парку
твої слова шепоче збожеволілий ксерокс
штампуючи набридлі копії
особливо під час покровських дощів
хтось витер весь цей саунд із мене
а ти із очима Діогена
проходиш наскрізь
тримаючи в крижаних пальцях
сірі підсвічники чорнобривців.
Арабеска різкості
Коли підшипник місяця провалиться крізь лід
Янголи літатимуть беззмістовними sms -ками
Павутиння моїх ніг вже вступає у брід
Поміж тріщин у стелі пустками арабесками
Так я боявся розпорошитись об цей шлях
Той плач по щоках прокладе солоні рейки
Немов поранений птах чи іржавий цвях
Заб’є замкову щілину комети --таким буде рейтинг
Але різкість урвища й ранково-слизький дах
Занадто розмито--я розіб’юся об це галуззя
Ось шурхіт крил б’ється із затоплених шахт
Пелюстки мого серця --в гіркому меду розітруться.
Розчинник для метеликів
Lemon tree
Безсилий у прозорій шахті міжвіконня
Моє обличчя стало плащаницею на склі
І голос мій тепер звучить у мікрофонах
А я німий --заслаб від власних слів
Збираю з шиб необережних птахів
В торішніх луках прибережних зон
І небуття моє перефарбує знахар
Чорною наклейкою на жовтий лимон
А в міжвіконні скаженіють пінні коні
В чеканні стріч застигли каруселі
І гербіцидне світло бур’янових колій
Розтиражує в сотні пусток ксерокс
І всі rайвеї заведуть у бездоріжжя
і побіліє пір’я у ворон
І в кадубі ліфту -- подвійне днище
чорною наклейкою на жовтий лимон.
Мартін Іден
пірнути у воду
продерти її своїм тілом
відтиснутися від
проржавілого якоря
прив’язаними руками
затримати подих
хоч він і так затриманий
у воді
збігають втрачені
бульбашки кисню
ти не винен
а винні гени твоїх батьків
голі солі
твій ліс із волосся
у морі.
* * *
Дивлюсь на годинник
стрілка –сізіф шкребеться
циферблатом
ще доба
в минулому залишаються сни
там десь і екс-я
броджу-вештаюся
вже підступає очікування хвороб
грає кашель у горлі
важким духовим інструментом
все знову іде шкереберть
не засну сьогодні
ні на мить
не хочу бути
екс-я.
Укртелеком
Романові Скибі
Стерлась панель осіннього соняха
Запали кнопки у вогку кіптяву
Телефонна розмова з листопадом у скронях
Торкнеться до губ холодними нігтями
Укртелеком попереджає укртелеком попереджає
Додаткові тарифи за перелітну зграю
Забилась слухавка байдужими словами
Немов річковим брудним піском
Відсутній зв’язок і спорожнілі травми
Заповнює протяг крижаним гудком
У телефонах скоцюрбились хворі діти
З густою втомою якій не видно краю
Тісно у дротах-ні ввійти ні вийти
укртелеком попереджає укртелеком попереджає.
Солод надвечір’я
Антена мертвого гілля
ловить телеканали птахів
несвідоме відчуття --
набридло бути мрякою
над пап’є – маше осіннього листя
кволий ветеран
що був колись рейвером
і на його замерзлі вуха
падав сніг холодних ритмів
і знову ставало не по-собі
холонув пересолоDJений чай
і у вуха сонного ветерана
лилися каламутні потоки
розталих ритмів.
Буря в пустелі
Піщинка скла піщинка тиші
колись тут був глевкий пісок
годинник розсипається за крок
і кут брудного підвіконня свище
трухлява буря у кар’єрі
де все роїться бурим цукром
і цифри б’ють щербатим звуком
сліди склоріза як маневри
і урожай розірве грані
порушить рамки всіх картин
подряпини на склі –вітри піщані
із сивої скловати колючих ворсин.
* * *
Я--язик
голос захований у нього
розбризкує поразку
я--двері брудні
мене відчиняють зачиняють
я-- стіна на мені всі пишуть
глибина і поразка
п’ють уяву та мрії
я підлетів над тілом
політав і не витримав
зараз кожен звалить мене із місяця
зробить серце
ненависно пластмасовим
я--потайна шиба
заросла іконами павутина
я -- закинутий підвал
шприци сміття бомжі
дощ що переходив мене заглухнув
на моєму ставку серця
забагато очерету і ряски
* * *
Болотяний дух виділяється
в очеретяний трубопровід
скрекоче присмерком
розведена ніч
багатоликим місяцем --
розчинником для метеликів
розбитися на полову
пити розплавлений свинець
щоночі очищатися
в болотяних вогнях
а зранку тинятися
між вицвілих очеретів
випрошуючи ще трохи газу
* * *
Приручую біль
немов свійську тварину
у різних дзеркалах я зовсім
інший
як годинник
що відстає поспішає
у похмурому палаці
шлакоблоків викриваю змову
як змогу жити
коріння ще тримає провалля
десь будують вавілонську вежу зі снігу
* * *
Птах дозріває у хаті
не знає що таке страх
клює життя
у вигляді зерен
весь час живе
у вічному металевому листі
ще й співає
не встигає за модою
птахів на вулиці
які змінюють гнізда
пір’я і хмари
ніколи не відчує пташиної
радості плавати
повітрям
Алотропія
Розбиваєш мене об місячний грунт
за принципом розбудови наркотиків
запроваджуєш нові правила в неіснуючу гру
дивно хмариться в піднебінні синоптиків
в такому стані
не дійду до межі
дерев термометри рвані
тупляться ножі
деградують ножі
в такому їдкому тумані
болить у темряві неонове листя
так близько бути –майже передмістя
осінніх зіниць розширені кетяги
світяться до тебе взаємообернено
а серце--пательня з гіркою олією трунку
сльозами димить-пропікає у грудях лунку.
Гербарій з кров’ю
Internezzo
Махали крилами двері
Прикручене повітря до стін
У кімнаті постлюдська ера
І годиннику наказано стій
Після оркестру лишились банкноти
Екстатична енергія хреста
Блискавки небо гострили мов готи
І розбудовували зляканий страх
Викричу все що називається сум
Я розчахнувся між там і тут
Дощами пальців вливаюсь у струм
Розгойдую павутини липкий батут
Порізались чотиристоронні вітри
Об прожилкуваті пелюстки вентилятора
Відриваюсь від сліз відриваюсь від снів
І важкого коріння лісів
Тепер я --сукупність комп’ютерних слів.
Апостол чортового колеса
Не віриться у мряку над погаслими серцями
Діряві дзбани зірок пульсуватимуть нівроку
Цей стан релаксу і повітряні ями
Скоро будуть гості-я відчуваю їхні кроки
Я поки що сам ага ось і ви -- напівстерті літери
в кросвордах пожежних драбин...
Чому я чую кашель у цих коридорах
Серед темників осаду й затуманених днів
Тремтить у ваших жовтих пальцях посох
Горобиновий ранок вас всіх осліпив
На сопілці з болиголову тужитиме хтось
Настільки далеко-близькі голоси
Фотонегативи змій вповзають у млость
Я знов наодинці з пустоцвіттям в росі
Глючний присмак вашого зневір’я
На моїх губах і холодних скронях
Подряпана стеля наточеним пір’ям
Ваші молитви -- шашіль в іконах.
* * *
Розріж плачем очі
і з них потече молочай
навіть якщо замість роси
у траві пластмасові жучки
розкрий крила
віддай крила
розбий крила
розмістись у хмарі і не чіпай
землю кроками
мешканка мого обличчя
захопила -- тримаєш --орендуєш
скорботне приміщення
із гарячими стінками
і феєрверками сліз
у дерев з обох боків коріння
воно - шорстке і темне
там переховується стільки живих сузір’їв
але жодне з них
не замінить
стеблинки з якої
витікає молочай.
* * *
Довго-довго-довго
Триває дорога
Там де не розбитись нам
Там де не розлитись нам
Довго-довго-довго
Чули себе кволо
На стіні сімейне фото
Не впізнає із нас нікого
Не заблукати у віях годинникових стрілок
Забутись у чужо-власному безчассі
Розкотились шини сніжинок
Немов очі у пошуках щастя
Довго-довго-довго
Триває облога
Нам її не перемогти
Не зберегти ні слова
Довго-довго-довго
шляхи оброслі мохом
не з’явиться підмога
за тим сусіднім рогом
Довго-довго-довго
Немає нічого
Поза межами нічого
Немає нічого знову
Довго-довго-довго
Вростаємо в пороги
Під кроками коріння
Стираються дороги.
Меджибіж
Луна без голосу
гра з підмурками у піжмурки
стіни облиті плющем
виросла дика троянда
із рук благородного лицаря
у роті склепіння живе німота
тінь від язика
чи його дволикість
земля тонким льодом
зависла над беззахисним
підземеллям
полум’яніє шипшина
на розкопках вітру
у жилах ожини
струм оживає
Молодь Спортлото
З виплюнутої
зубної пасти світанку
з’являються руді плями
п’ятизіркова кров
так поспіхом спить місто
у обіймах-обоймах майбутнього шуму
в екстазі завмерлий міст
ніколи не закриті губи його тротуарів
просять милостиню
у шепотінні шин
дощ іде
у світінні ліхтарів
здається синьо-жовтим
незважаючи на мовну інтоксикацію
та майбутню хвору печінку
святкуємо річницю
Незалежності.
Ностальжі
Отуто вони і торкнулися
безбарвні подихи
лоскотали
пожовкле листя легенів
скільки страшного
з’являється навкруги
але все воно схоже
на тінь
що виступає з-під землі рудою
і страждання стають
несправжніми
прозорі літери
витікають із сумних ручок очей
і випадають туманом
я бачив зірки я бачив сіль
я бачив цукринки
відбутися чи розбитися
і більше не
бути присутнім
саме тут
багато сміття бур’янів голосів
роз’їдають дерев’яний храм
на стінах розписи шашелем
ось над полем
летить кукурудзяник
робить вовчі повітряні ями
червоні двері на заднє подвір’я
та лихі передчуття
все все згадай
такі правила лише в тобі
силкуєшся щось вимовити
навіть самого себе
але світ випаровується мовами
крізь щілини
старих дощок-літер видно
примарного партизана
заляпаного брудом
у холодний дощ у мокрий сніг продовжує діяти проти всіх
а потім зникає
у дискотечному сяйві
так після зустрічей
міняються люди
а як я маю після такого почуватися
немов у спортзалі обірваний канат-торнадо
що лише може
підняти в повітря купку сміття.
Сад радіоактивних скульптур.
б’ється струмом глухо від сліз
обмежена видимість ранкове проміння
прогріло ламкі порожнини у склі
іржавими голками у грубій тканині
лиш фото залиш фото зостав
воно ще кричить лишаючи іній
голосом бляклим скошених трав
час розкидати радіоактивне каміння
стерся будинок у міських вогнях
фото розірване фото склеєне
у слідах літаків втомлений птах
зупиняє розбиті серця і конвеєри
перегорілі лампи у центрі кімнат
сукно павутини у поштовій скрині
доглядають скульптури запущений сад
зроблені з радіоактивного каміння.
* * *
Сорок років та сорок днів
раптові приступи тиші
що вимірюються
хрестиками обручками ланцюжками
зубами годинниками дисками
листям руками
серцем
що заблукало між таких же
вогненебезпечних –вогнетривких
у невідомому ще й досі тексті
де сніги сторінок
перегортаються сезонами зим
відбитки воскових пальців
що тонуть у призахідному сонці
черга постатей літер
китайська фонетична стіна
не в тих словах
не на тих сторінках
несиметрично
скручується різьба
сухих тегів гілля
що б’ються
у відкриті фіранки повік --
нафтові плями
у сонячних рідинах вікон
КРУТИ
І
серед буйного лугу
партизанять ще й досі
вирви
від порослих бур’яновим часом
снарядів
зриваємо кров
що закипіла від пороху
охолонула на землі
ставши добривом
із двовалентним залізом
цього літа дуже тут
соковита конюшина
сохне вона
від коси і від сонця
перетравлюється у шлунках кролів
на це Різдво дуже добре м’ясо
ніяк не знайдуть спокою
привиди-добрива
прозорі на смак
земля їх знову ловить
у свій гамак
злі трави
вітру тихі литаври
ІІ
..А чиєю кров’ю
ота земля напоєна,
що картоплю родить...
Т. Шевченко
електричка „Київ-Хутір-Михайлівський”
стогнуть рейки під іскрами
далеч дощиться краплями
різних октав
крізь російські літери
росте водяний знак
напівзабутого насипу
біля переїзду
у навушниках
проходить сітка
КРУТЫХ мелодій
електричка, городи
затруєна байдужа картопля
виросла на пагорбі з хрестом
стерлись вектори птахів
залишу і я тут
дві квітки папороті
на пам’ять
Накрапельках
Такий сьогодні мороз
Здається, що й ягідки калини
Попадали в сніг, щоб зігрітися
* * *
Зайшовши до магазину зігрітись,
Побачив гілочку в пінопластовому інеї.
Стало прикро, що й тут холодно
* * *
Ступив дощ на опале листя
І, ковзаючись, немов по паркету,
пішов далі.
* * *
Кружляло над землею вороння,
Мов чаїнки у склянці чаю,--
Летіло на спочинок.
* * *
Розчавлений гарбуз лежить на дорозі,
він не винен,
а винна його цікавість та близькозорі колеса.
* * *
Уже пройшов старий Новий;
Завірюха, пориви вітру,
Тільки кудись мандрують перекоти-ялинки.
* * *
Спалахнувши, феєрверк упав.
Але він ближче побачив зорі.
Тепер в обгорілій ракеті --
помешкання мурашок.
* * *
Неохоче виходив дим із заводської труби,
мов здіймався мул
у чистому джерелі.
* * *
Стоять похмуро дзоти, порослі бур’янами,
Ще й досі тут чигає небезпека
Потрапити під кулі диких ос.
* * *
Дивлюсь на своє відображення в чашці кави --
боже, який я старий!
Дивлюсь на своє відображення в молоці --
Я ще молодий.
* * *
Ось народилася і вилізла
з-під конвеєра консервна банка.
На ній уже проштампована дата смерті
* * *
І сад, і луг, і річка, і ліс --
усе цвіте жовто-білим цвітом,
навіть старий телефонний стовп
проріс люмінесцентним мохом.
* * *
Сніг, як розмоклий сухар.
У дорогу вгрузають чоботи
Березень -- царство сухих бур’янів і багнюки.
* * *
Колекція морської гальки на моїх руках.
Яка вона прекрасна!
Промінь сонця упав на неї -- і висушив барви.
* * *
Дивилися сосни,
сумно хитаючись на милицях,
як залізницею пробігали вагони
із свіжими сосновими дошками.
* * *
Бурий і напівзруйнований ліс...
Колись ці комбайни збирали зерно,
зараз тільки -- іржу.
* * *
Світ відчуттів трави:
роса -- вмивання --ранок,
коса -- сіно --день.
* * *
Десь гримить дискотечний бас,
сидить у траві втомлений цвіркун –
вже не догнати йому цих ритмів
Аспірин болиголова
* * *
Мій нічний плеєр- цвіркун
його музику чую
коли йду сонною травою
навушники – темрява
знайду його пісню
навіть у раптовому холодному поті
там де сопілки кущів ростуть
ранить темряву
один лише місяць
оббитий цвяхами метеоритів
світлий бог цвіркунової пісні
Інтерференція
Ритми маятників заколисують
тембри зеленого в нічному небі
розмірено вицвітає зі шпалер
кровозмішаний нервовий мак
не розпадеться не пов’яне
і пустить коріння в розетки
разом із неспокійною
верховноюрадою комах
багатозначні погляди
злипаються медом та осами
пройдуть засніженим болем
між веселками жил
і самотніми орбітами
ще не спілого серця
його висікли цементним променем
міського тепла
за яким зникають люди.
* * *
Під мулом дна
кров тепло вогонь
розриває темряву. Одна
свіжість із хмар-долонь
обличчя в плямах охри
перележить тисячі сторіч
сарматських коней хрип
розіб’є вокзальний клич
підземних вод риби
роз’єднаний океан криниць
східці набігають ніби
хвилі в пошуках живиць
ПДВ із ДВП
Дерев останні бажання
Із тирсою висипаються
Якась мить --і вони
Вже шафи чи будь-який інший
Засіб комунікації
Між людьми
Уночі щось рухається
По темній кімнаті
Перевіряючи свої
Занімілі корені
А на осінь із ДВП
Сочиться струмками
Справжнє розцяцьковане барвами листя.
Каналізаційні люки вигрівають котів
Снайпери шукають заклеєну вишню
При зустрічі напівфабричних лісів
Трава випромінюється зі старої покришки
Веселка-транспортир вимірює кут існування
Недозрілі гримаси соків під корою
В долині квітки мурашка рання
Рафінад відкопує ніби Трою
* * *
Хмара розсихається
смугастим дощем
посміхається гербіцидно бур’ян
граються чудернацькими м’язами
кручені паничі
дорогу пошмагали до залисин
петрові батоги
зітлілі сліди неіснуючого люцифера
закрили люцерни непримітним цвітом
вертикальні шлагбауми беріз
врослі банки в крону й перестояні рани
в розбитих частинках дзеркала
рафіновано посміхається
сонячний зайчик
* * *
Шукаємо тінь без світла
бо голови ніяк не знайдуть тіл
у серці щось відбувається
не так
як замкнутий на ключ
літак
пробита наскрізь земля
порожніми цвяхами осінньої трави
а той клен що
за вікном
тогобічний земляк
бо сумуємо разом
його опале і спалене листя
дифузія осені
в перестигле літо
Спека
І
Від цього сонця не вберегтися
у лабіринтах проміння
низько прямують паралелями
нашого росту ластівки
липень залип
у вуликах бджіл
приклеївся до лугів квітами
за літом літа
мов пелюстки
що провалюються
у безмір’я
ІІ
За теплом ледь видніються широкоформатні циклони
як на порожньому екрані плями
дні стають схожі на довгі товарні вагони
заповненні звіробоєм кольору людського тіла
ряскою листям річкою впертою спекою
пір’їнкові літні протяги й ліниві рухи втомленого міста
комахи на радіаторах автомобілів --
це псевдоніми розпеченого сонця
небезпечно тремтить осикове серце
немов риба що викинуло хвилею на берег
у абсолютній тиші яка заліплена
яскравими наклейками місяцесонць
та прожекторів
Тим, хто піде на полюс
* * *
Виведи мене із тіні
Єжи Плютович
плюскіт зливи та шум FM
заллють собою прив’ялі непомічені
пелюстки прапорів.Потраплять в Едем
аномальні речі із темних приміщень
Мій верболозний пліт обріс парканом
Навколо власної осі затвердлими хвилями
Із вогнегасників маків починається ранок
Губленими зорями -- зеленими милями
Всі типи доріг повертаються в рани
Так говорив картограф моїх судин
Я в тіні напівстертих без магми курганів
Знайди мені вихід із каньйонів руїн.
Soul для паралізованих
Панове хтось нам
перекрив повітря
як тепер доспівати
і дохрипіти
ша! панове
не панікуймо
приземляється стеля
із сонцем
вицвітає волосся на полову
панове
ми ж уміємо
дихати в стінах
то спресовані богом хмари
швидше швидше
проходьмо
там всередині
двійко мішаних лісів
двійко завмерлих вітрів
двійко чорних птахів
й пір”їнки- тріщинки
мої ноги-цеглини
так прагнуть у батьківщину-стіну
витягаймо пожмакану веселку
кабелем із розетки
розбиваймо цей неспокій
ртутними термометрами душі
цвяхи у штукатурці
дивляться вже нашими зіницями
стебла стін гнуться за вітром
то ж пропускаймо
крізь себе акустику
призабутого повітря
щоб знищити
порожнечу.
Балкон
Висунута шухляда будинку
обросла зеленими жилами
дикого винограду
завжди в її бетонній пазусі
знайдеш захист
над штучним проваллям
ластівка звела гніздо
на закривайте шухляди!
* * *
Пробийся крізь ці вогні
знайди себе поміж тирсою зірок
а снігу залишилося недовго
так як і цій ялинці
залізний регіт сокири
сльози смоли примерзли до
скроні крони
тирса регіт
обірваний ріст
до тих зірок
не заблукайся не обірвись
у сповільнений хід речей
над небом супутником
розстелись
* * *
Річарду Баху
Позолотить осінню
зима зуби
замерзлою травою
шелестітиме мороз
списаним папером хмар
рогата хрестом
церква
відкриє саморобні
крила дельтаплану
під ними
втомлений пілот
ісус
відлітає у вирій
* * *
Розчинитися в тіні дерева
але в криги своя дорога на сонце
свіжості ялинкової свіжості
сидіти на голках у незнайомих дерев
доторки розкручую як систему
пекло і рай
дві енергії
що переходять
одна в одну
святість відстані
наче
біблія лежить
непрочинена
* * *
Холод зрадою проникає
у кожну шпаринку життя
німіє мова
не чути молитви з якою
ти йдеш досліднику
у царство зітлілого пару
проковтнув свої губи
очі вдягаються у все
біле навкруги
кроки у судомах малюють узори
полює і втамовує твою неміч сніг
замерзлий калиновий сік несеш у собі
ти як осліплий від снігу хробак
шукаєш тепла
хоча он воно сонце
зараз дивиться на тебе
* * *
Випаровуються всі
комбінації слова „вічність”
а сніжна королева
з азбестовими очима залишиться
буду снігом дихати крізь слова
замалюю маркером сонце
залишаться лиш очі
і нерозгадані схеми
твоїх слідів
Антидепресант
Присвячується невідомому солдату
Три руки три ноги три хвилі
Утопляться в собі
Три руки три ноги три хвилі
Уб’ються у собі
Як добре що ми прокинулись
Як добре що не випали вниз
У Космос чи з ліжка
Стара іржава кувалда
Заважала бо вона лежала
Бо вона іржава і багато лажала
А все тому що я стою
На хмарочосі - дзвіниці
Й дивлюсь на світ крізь розширені зіниці
І бачу
Як втрачається пісок
Як старіють газони на моїй площі
Як ворушиться пір’я сірих голубів
Як падають шпорами переспілі каштани
А ще я вмію передбачати
Футбольні матчі телепередачі
Політичне майбутнє погоду на завтра
Гадаю на долях нещасних
тому весь у чужих відбитках пальців
Мене шукає поліція міліція фбр фсб
інтерпол сбу і всякі інші там служби
Але мене так ніхто й не помічає
Стою
Неонове світло і мигалки
відбивають
Моє мужньо-благородне обличчя --
тепер оце тікаємо з деревами
у небо із асфальтовими вибоїнами.
Future in the past
@
У конурах скиглять покинуті пси
Розбухли серця від солодких овацій
Від гарячкової байдужості попси
На кабелях лоз порвалась ізоляція
Ошийники німбів на шиях святих
Стерлись вервиці потьмянілих імен
Зруділі від плісняви кометні хвости
Потягне у безвість забутий e-mail
Давить у горлі сухава чорна мука
За вітром летять тільки легші титри
Янголів хворих. Порожній рукав
Втраченої ріки в невідомій битві
У конурах сердець виють голодні пси
Їхні зуби знають все про нас
Злі від надмірної холодності роси
Вирішують кому джаз а кому не джаз
Disco- старість
І
Човгаю лезом старої стежки
Розбиваються позичені в когось тіла
За списаними супутниками не встежиш
У прикордонних хмарах переховують мак
Масним чорнилом із вовчих ягід
Надряпано сотні химерних біографій
Корінням фарбників проникає спрага
Мешкають у літерах наркотичні драйви
Замість мозку щасливий стробоскоп
Крутиться у мерехтливій голові
Скажена комета осідає мов тромб
У буденній орбіті джгути тугі
У кімнаті застиглих новин
Оцтова пляма нефіксованого місяця
Для гостей так багато місця
Розбийся стробоскопе -- не буду чужим
ІІ
На обшарпаних стінах
тунелю
з’явилося примарне світло
кульбабових комет
темні напівзатоплені
кімнати з іконами
засвічені обличчя святих
рух--вниз--рух--вгору
криничний ліфт розхитується
по жилах рейок
наближається світло
і падає на афективні тіні
натюрмортових опудал
дві краплини на цямрині
злилися у наступну мить
вона відболить
блискітками та болиголовом
в пропущені станції
надходить старість
набрякають жили рейок
хитається тіло
риб’ячим скелетом комети
рву на проміжки
я власні зморшки
ранковий туман
по-новому примушує рухати моє
заблукале серце
* * *
Роса зійшла у потойбіччя каналізації
Божевільне гілля без гравітації
Проступають шовковиць нафтові плями
Метелики по шинах кольоровими димами
Ластівками рухається чорно-біла доба
Ламкі долоні на відстані стебла
Що ростуть у небесні хліви
Іти ісусом по хвилях трави
На шорсткій банкноті лугу
Летка іржа марева нагадує тугу
Непримітні суцвіття та нулі гнізд
Заряджається коріння набоями гільз
Кришаться старим печивом сліди
Гублені голоси у нервовості слюди
На Голгофі зварені труби
Електроди й потріскані губи
* * *
Ряхтіння крил у нещасних випадках
На мокрому асфальті лісосмуг щітки
Скоро злив обірвані лінії вигорять
Позлітаються голоси з прозорої решітки
Туди де порожнє відро катастрофи
Зривається різко в криницю дороги
Тягнуть магніти поразкових арок
Сняться вікна поштових марок
Шаленість отруйного розкиданого цвіту
Уривками скла і прагненням туману
Світлофори-дерева зможуть підігріти
Викресати і розбити опадаючу нірвану.
* * *
Куди йдуть коридорами променів
привиди в скафандрах
вони захопили моє тіло
дихають моїм повітрям
їхні очі чумакують
возами моїх сліз
вони зривають квітами мої рухи
страшні нестрашні обличчя
з крейдяними очима
розтануть у чорно-білій відлизі світлин
їхні пелюстки
передозовуються росою
і шиплять від тепла
трава пробила їхні сліди
списами диких стебел
бездонні кладовища
переповненні химерами
Що живуть без соціальної прописки
і субсидії
їхні небеса тліють
скафандри пітніють
зіниці марять тим
що росте
і тихенько засихають
у цих рудникових йодованих
сльозах.
Низькочастотний блюз
Кахельні хмари на небі
квадратно їх обдуває вітер
а до Бога ще багато кілометрів
виривається із свідомості блюз
вивітрюванням мармурових скульптур
під мостом Мірабо назавжди шлюз
із слонової кості яку обтесав хірург
під колонами вулиці риплять по швах
із античних колонок проектується звук
колосяться світила в нічних погребах
розпаданням сильних хімічних сполук
за добрива квіти віддаровують мед
ламаючи соти у бензольне кільце
генетичне тавро невідомих монет
живцем вуглецем та свинцем у лице
Метрометелик
Під забутою парасолькою мумійтроль
ніби крила розкладні кажанів
вливається протяг у сопілку метро
неначе лукаш оскаженів
піймавсь метелик у сітківку ока
легкий поштар всіх центральних квітів
вузлові сузір’я тримаються поки
рухається погляд крізь тріщини віття
пищать будильники у царстві мертвих
метеликові ікони на летких крилах
лишилося стільки шкір нездертих
в сумних очах тектонічний вивих.
Діаспора
У піні ламп розчиняється світло
Важких фіранок електронні руки
Диктатор струму -- розетковий гітлер
По тілу гулко крокують напруги
Поза мною залишився настрій
Замуровано відступ у знайомий вирій
Цеглою затерпнути--галюцинаціям розпастись
Скотчеві орбіти з’єднують без віри
Твоя діаспора слабне в мені
Переходить на іншу паралельну мову
У сонці –м’ясорубці заплутались струмені
Вицвілими стендами в провінційнім шоу.
* * *
Вилітають очі з вихлопних труб
Зафарбовані в безкольорів’я
Слова слиною летять з-під губ
Попіл в серці--знов безкоролів’я
Політична криза
Вона назавжди з нами
У конвульсіях б’ється гільза
кричать обгорілі брами
Поховали твоє вирване серце
У асфальті під трасою
Добирай тепер із-під ксерокса
Копію фібергласову.
Вітер з ukr.
Я лишаюсь тут
із цим усім?
Чогось чекаю
на порожніх перонах хмар:
Те небо те світло ті зорі
Той пил той плин тих янголів
те листя те місто
Одного разу
Пропалю зірку в стелі
Вирвуся із рук пожежників
Не захлинутися б у вогнегасній піні
Не залишитися б у ній
Виїду з неї на колесах із лугових вінків
Аж до незмащених механізмів
Лісів та садів
Під інертні гази тамтешніх вітрів.
Макондо
Індіанське літо схоже на плем’я
В сірих та жовтих листівках будинки
Втомлені крони раптово на землю
В’ялими виборами закидали ринки
Плем’я вицвіло сивий старійшина
Просить тепла у опалого світла
Пориви плачу нічого не вирішать
Цигани та щезники будуть за свідків
Золоті рибки під ногами юрби
Порожній дім із білими стінами
Полковник давно свої сни розгубив
Всі метелики піймались радіохвилями
Безсмертя кружляє замість дітей
Кинуті ксерокопії по всьому містечку
З гербарійних платівок ще лунає рейв
Молочного місяця глиняний глечик
Передосіння течія прорве паркани
Кольорові дреди провінційної лози
Лишаться Господу на довгу пам’ять
І тиша у тиші сльозами моросить
Променевого жовтня праведний пісок
Забивсь у надщерблену вазу горла
Пересаджене серце і обдертий кіоск
Вся еклектична фарба посохла
Мелькіадеса шепіт над тятивою льоду
Плем’я під неї все йде та летить
Трухляві стріли й генетичні коди
Замулили дно -- розірвана нить.
Передчасний зорепад
...навіть Бог - так, Бог - подобизна
поета в моргу.
В.Герасим’юк
Роздоріжжя застигло потертими колами
Подорожники давно чекають ваших ран
Подобизна втрачених друзів із вікон холодом
Запущених садів розкішний дурман
Луска пересохлої фарби тремтить
Засипає своїм забуттям атракціони
Все тяжче крокувати від весни до весни
Ви вкотре згубились в абстрактних неонах
Ще відчутна роса на сухому стеблі
Ще народні повір’я правдиві і чисті
Ваші години йдуть по вокзальнім таблі
і в дротах розсипаються стертим намистом
Але для вас іще передчасні втечі
Важке гілля в лице азбукою Морзе
Пелюстка папороті янголям - на плечі
Недописаний вірш -- як поет у морзі.
48200
Кволо дихає
синьо - трансовий
барвник неба
та жовтий перестиглий барвник пшениці
з’єднаний горизонтом
штрих-коду
у сірих хрущовках хмар
ще немає ремонтних робіт
впав вибір на мене
і розсипався непривітним осіннім листям
притис мене
пучками зів’ялих пелюсток
до мерзлого асфальту
божий суд
така його суть
їх вже ведуть
їх вже несуть
навколо голі дерева
холодне повітря
важке місто
запилений екран
несолодкий цукор
та вибір що розбився
тьмяніють лампи
у старих львівських автобусах
зимний вітер ворушить
фарбоване волосся
літньому директору школи
вибір оживи
теплом рухом знаком
серед покинутих пачок
сніжних пластівців
декоративне
дерево прапору
й аритмія в крові
що так захотіла нестримної відлиги.
Я не письменник постмодерніст і ніколи ним не був. Не називайте мене так.
Для тих, хто не знає як ставиться Сергій Жадан до Любка Дереша, до Венедикта Єрофєєва, до Спілки письменників України, до творчих спілок загалом, до постмодернізму, до українського футуризму і Семенка; хто не знає чого не вистачає українській літературі, чого не вистачає самому Жадану, що для письменника найбільший кайф, що він робить, лягаючи спати, що вчинить Жадан з Міністерством освіти, про що він не готовий говорити з широкою аудиторією, які поняття він сприймає скептично; і найголовніше – для тих, хто сумнівається, що цьому “застудженому горлу” можна вірити, власне, і публікується нижченаведана нарізка.
Слідом за епатажною і скандальною Іреною Карпою своє ім`я в історію сучасної української літератури вирішив вписати ще один питомий музикант - фронтмен популярного гурту “Скрябін” Кузьма. Цього року він дебютував з книгою “Я, “Побєда” і Берлін”. Попри рекордні продажі роботи, варто зазначити, що дебют видався непереконливим. Популярність книги, перш за все, зумовлена славою Кузьми як музиканта. А от чи купуватимуть Скрябіна після того, як пізнають його в образі письменника - сказати важко. Читати далі
Не-романтик. Людина блискучої самоосвіти, суворої праці й шаленої активності. Міг писати про що завгодно – а сходив зрештою до наболілого. Наболілої сірості, наболілої порожнечі, серед якої найяскравіша подія – смерть. Все так просто. Валеріан Підмогильний. далі!
Часом видається, що Тарас Прохасько — наскрізь рослинний чоловік і це не лише сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити втурнішню спорідненість людської душі з рослинним світом. У багатьох творах Тараса присутній біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки — робить її дуже відвертою й наближає до інтимної сповіді.
Молодий автор належить до тих небагатьох письменників, філософів буття, які намагаються йти шляхом Сковороди, живуть і пишуть відповідно до власних філософських принципів, прислухаючись до внутрішнього голосу. далі..
Пошук по сайту
всі публікації
