- Актуальні літературні новини та анонси
- Аналітика літературних подій та процесів
- Огляди книг
- Репортажі та звіти з літературних акцій та прес-конференцій
- Бібліотека ексклюзивних публікацій: проза, поезія, критика,
драматургія, переклади, інтерв'ю, публіцистика
Анатолій Дністровий - ПОЕЗІЯ ПІСЛЯ ПЛАСТМАСИ: Ярослав Гадзінський, який дебютує цією збіркою, належить до тих авторів свого покоління, котрі перебувають у пошуках нової поетичної мови, котрі до поезії активно залучають нові поняття і смислові пласти, здійснюють шляхетну місію осучаснення поетичного словника. Якщо порівняти словник Ярослава Гадзінського („хакер”, „гель”, „мікросхеми”, клеми”) зі словником українського поета середини ХХ століття, виникне враження, що між ними лежить кілька століть. Ще напочатку 90-х про такий словник можна було тільки мріяти. Бо ще надто глибоко сиділи в печінках ненька-Україна, шістдесятники та інші діла.
Звісно, поезія молодих може викликати скепсис через формальну недовершеність, а інколи іронію через надмірну серйозність. Але саме така „розхристаність”, „вайлуватість”, „нарочитість” викликає значно більше поваги, ніж „гарна”, „рівна”, „причесана” поезія, яку, виникає враження, пишуть не живі люди, а роботи. Так чи ні, але сам тонус цієї поезії є сучасним, інноваційним; новітні українські поети як ніколи раніше звільнені від традиції, хоча її сліди також відчутні в їхніх текстах. Вони, скажу вам, по вуха в новій мові, і цього дару Божого інколи не відчувають.
Я не письменник постмодерніст і ніколи ним не був. Не називайте мене так.
Для тих, хто не знає як ставиться Сергій Жадан до Любка Дереша, до Венедикта Єрофєєва, до Спілки письменників України, до творчих спілок загалом, до постмодернізму, до українського футуризму і Семенка; хто не знає чого не вистачає українській літературі, чого не вистачає самому Жадану, що для письменника найбільший кайф, що він робить, лягаючи спати, що вчинить Жадан з Міністерством освіти, про що він не готовий говорити з широкою аудиторією, які поняття він сприймає скептично; і найголовніше – для тих, хто сумнівається, що цьому “застудженому горлу” можна вірити, власне, і публікується нижченаведана нарізка.
Слідом за епатажною і скандальною Іреною Карпою своє ім`я в історію сучасної української літератури вирішив вписати ще один питомий музикант - фронтмен популярного гурту “Скрябін” Кузьма. Цього року він дебютував з книгою “Я, “Побєда” і Берлін”. Попри рекордні продажі роботи, варто зазначити, що дебют видався непереконливим. Популярність книги, перш за все, зумовлена славою Кузьми як музиканта. А от чи купуватимуть Скрябіна після того, як пізнають його в образі письменника - сказати важко. Читати далі
Не-романтик. Людина блискучої самоосвіти, суворої праці й шаленої активності. Міг писати про що завгодно – а сходив зрештою до наболілого. Наболілої сірості, наболілої порожнечі, серед якої найяскравіша подія – смерть. Все так просто. Валеріан Підмогильний. далі!
Часом видається, що Тарас Прохасько — наскрізь рослинний чоловік і це не лише сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити втурнішню спорідненість людської душі з рослинним світом. У багатьох творах Тараса присутній біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки — робить її дуже відвертою й наближає до інтимної сповіді.
Молодий автор належить до тих небагатьох письменників, філософів буття, які намагаються йти шляхом Сковороди, живуть і пишуть відповідно до власних філософських принципів, прислухаючись до внутрішнього голосу. далі..
Пошук по сайту
всі публікації
